Я знайома з цим видом спорту з 1998 року, а це майже 20 років. Пам'ятаю
тренування спортсменів у білих добках з гучними вигуками та чіткою дисципліною,
які спостерігала на балконі тоді ще спортивної школи «Спартак» після своїх
тренувань з плавання. Захопливе видовище було, скажу я вам!
Через кілька років, завдяки знайомству з моїм майбутнім чоловіком, Юрієм
Шавиро, я була на тренуваннях більше, частіше… допомагала на змаганнях, що
проводились у м. Полтава, та їздила по Україні з полтавською командою.
За ці 20 років у пам'яті багато приємних згадок:
Коли вечорами до пізньої ночі ми клеїли стенди відділення тхеквондо ВТФ з
найкращими учнями, їх перемогами та усміхненими обличчями малечі на фото.
Як вперше робили макет оголошення про набір та розміщували по всьому місту
самостійно))) Я досі згадую з посмішкою того тигра у помаранчевому еліпсі…
Під час змагань вручну робили жеребкування, писали протоколи, підписували
дипломи… та судили за «записками»…
Коли у ДЮСШ «Спартак» неслухняні вихованці стояли «на кулаках», старші
слухали «пікантну» музику, а в тренерській стояв незабутній «аромат». І, не
дивлячись на це, багато розмов зараз серед тренерів є саме про ту тренерську і
про тренера, який виховав ціле покоління!
Скільки разів ми великою… вже колишньою… родиною полтавського тхеквондо
влаштовували сабум-корпоративи зі своїми дітьми та родинами вихованців з
жартами, веселощами, іграми….
Згадую новорічні свята у спортивній залі «Спартак» з ялинкою, Дідом Морозом
та подарунками.
Проведення протягом 10 років традиційного турніру «Olympic star», одного з кращих в Україні за відгуками тренерів з усієї країни: написання сценарію, пошук партнерів, запрошення ЗМІ, прес-анонси та прес-релізи, запрошення гостей, афіші, видовищне нагородження та найкращі кубки, що має ШКОЛА ПОЛТАВСЬКОГО ТХЕКВОНДО за всі роки існування (а це близько 30 років).
Чому згадую? Бо це вже історія! Принаймні для мене. Оскільки днями мені
стало зрозуміло, що так як було, вже ніколи не буде.
Колектив гуртується навколо лідера! А подібне притягує подібне… У
полтавському тхеквондо відбувся розкол і це факт. Завдяки зусиллям небайдужих
керівників різних організацій, батькам, які переймаються виключно своїми
чадами, тренерам, яким байдуже, що буде з їх колегами… На жаль, але український
спорт перетворився на політику та бізнес з великим популізмом, зв'язками, одноосібними
призначеннями та квотами.
Реформа спорту? Ні, не чули.
Європа? Теж не про нас.
А ще я згадую тих людей, які зараз тренують у залах десятки дітей, коли
вони не мали бажання, не бачили перспектив, закінчували юридичні факультети,
працювали в бізнесі, не хотіли робити перші набори дітей, а потім вчилися,
допомагали, вірили, що все під силу! Пам'ятаю непорозуміння між батьками та
тренерами… скандали на змаганнях, бійки, сварки… таке звичне для тхеквондо
«добивай»! Розмови про тренерів… некомпетентних, неосвічених, недосвідчених,
від яких батьки хотіли перевести до інших… Чергові перемовини, вмовляння,
прощення та «ще один шанс», «останній шанс»!
Кожен має право на помилку! Але досить часто ніхто не хоче брати на себе
відповідальність… бо так зручніше, комфортніше, спокійніше, надійніше… цей
список може бути безкінечним.
p.s. Співчуття, розуміння та підтримки в коментарях практично не очікую!
Знаю, що пекло пусте, всі тут))) Люди, покажіть своє єство під усілякими
псевдонімами, ніками та вигаданими іменами! Реалізуйте себе тут, якщо не
спроможні в професійній сфері!
Інтернет-видання ПОЛТАВЩИНА